350 років тому було обрано   гетьманом Лівобережної України Івана Самойловича

Іван Самойлович – гетьман Лівобережної (1672-1687)  і Правобережної України (1674-1687).
17 червня 2022 року – важлива дата в історії України. 350 років тому в цей день неподалік від міста Конотоп в Козацькій  діброві гетьманом Лівобережної України було обрано  генерального суддю Івана Самойловича. Новий володар гетьманської булави народився у с. Ходорків (нині Попільнянського району Житомирської області) у сім’ї священника, за що отримав прізвисько «попович». Освіту отримав у Києво-Могилянській академії. Службу в козацькому війську розпочав у 60-х роках XVII ст. сотенним писарем, згодом був сотником і полковником Чернігівського полку. Служив при гетьмані   І. Брюховецькому, потім перейшов до Д. Многогрішного; на Глухівській раді 1669 р. його було обрано на посаду генерального судді. Діяльність І.Самойловича була спрямована на подальше розширення привілеїв козацької старшини. В цей же день, 17 червня 1672 р. на раді, що відбулась у Козацькій Діброві,  ним були підписані Коното́пські статті́ – договір між Військом Запорозьким і Московським царством. Договір визначав основні принципи відносин між козацькою автономією Гетьманщини та Московською державою

Іван Самойлович вважався неординарним,  добрим політиком й адміністратором, патріотом.  У своїй політиці спирався на старшину, щедро роздаровуючи їй землі, створив корпус молодших офіцерів для дітей старшини, усі питання вирішував зі старшинською радою, надаючи державі аристократичного характеру. За його 15-річне гетьманування утвердилися державні форми Гетьманщини, що проіснували майже ціле століття.  Безперечно, він був українським патріотом і мріяв про якнайбільшу самостійність України.

Спочатку І. Самойлович проводив лояльну політику щодо Москви, але згодом, закріпившись у гетьманстві, став поводитись незалежніше, критикувати її політику. В 1686 р. після заключения «вічного миру» він надіслав до польського короля лист із протестом проти передачі Польщі Правобережної України. Однак він уже не мав надійної опори серед козацької старшини.

У травні 1687 р. московське військо на чолі з князем Голіциним та українські козаки під проводом гетьмана Самойловича вирушили до Криму в похід проти татар. Самойловича було звинувачено в неприхильності до Москви та в порозумінні з татарами. 22 липня 1687 р. в таборі над річкою Коломак старшина заарештувала його й передала Голіцину, а той відіслав до Москви.  Гетьмана катували, а потім заслали до Сибіру.

 Як і його попередник Д.Многогрішний,  І.Самойлович став жертвою змови старшини, яка, звичайно, не без московського впливу, знову зрадила Україну, промінявши загальнодержавні інтереси на свої станові.